Оцінка корупційних ризиків у громадах: як громадяни можуть долучитися до цього процесу?
30.04.2024 10:37Публікацію розміщено на договірних умовах
Чи потрібно проводити оцінку корупційних ризиків та приймати антикорупційні політики (політики доброчесності) у громадах? Відповідь більшості представників органів місцевого самоврядування негативна. Обґрунтовуючи цю позицію, вони посилаються на норми українського законодавства (стаття 19 Закону України «Про запобігання корупції»), які не передбачають обов’язку органів місцевого самоврядування приймати антикорупційні програми (виключення — обласні ради, Київська та Севастопольська міська рада).
Таке ставлення викликане нерозумінням важливості роботи з корупційними ризиками в процесах управління громадами та прийняття управлінських рішень, а також недовірою та негативним ставленням до антикорупційних реформ в країні. Лідери громад помилково вважають, що розмови про корупцію можуть негативно вплинути на їхній рейтинг, а розробка та затвердження антикорупційних політик може свідчити про проблеми з корупцією в громаді.
Насправді ситуація є діаметрально протилежною. Постійне оновлення антикорупційних політик та робота з корупційними ризиками свідчить про зрілість організації та її адаптивність до сучасних реалій.
Для того, щоб така діяльність в органі місцевого самоврядування була ефективною потрібно зрозуміти, що корупційний ризик не тотожний корупційному правопорушенню. Законодавство визначає корупційний ризик як ймовірність вчинення корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення, що негативно вплине на діяльність організації. При цьому корупційне правопорушення — діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, визначеною Законом України «Про запобігання корупції», за яке встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.
Тобто корупційний ризик — це не корупційне правопорушення, це тільки ймовірність його настання, і від того наскільки ефективною є антикорупційна робота організації залежить ступінь такої ймовірності.
Джерела корупційних ризиків повсякчас виникають у діяльності будь-якої організації, і органи місцевого самоврядування тут не виключення. До них відносяться прогалини або розбіжності в законодавстві, нечітке визначення функцій, прав, обов'язків та відповідальності посадовців, відсутність громадського контролю за процесом та результатом прийняття управлінських рішень в громаді, етичний та людський фактор.
Усвідомлення впливу перелічених джерел на діяльність організації дозволить мінімізувати корупційні ризики шляхом розробки дієвих антикорупційних політик.
Відповідно до Методології управління корупційними ризиками, затвердженої НАЗК у 2021 році, етапами оцінювання корупційних ризиків є:
- підготовка до оцінювання корупційних ризиків;
- дослідження середовища організації та визначення обсягу оцінювання корупційних ризиків;
- ідентифікація корупційних ризиків;
- аналіз корупційних ризиків;
- визначення рівнів корупційних ризиків.
Після визначення рівнів корупційних ризиків в організації розробляються і впроваджуються заходи впливу на кожний з них. Більшість з таких заходів фіксуються в антикорупційній програмі, таким чином оцінювання корупційних ризиків є основою для її підготовки та за необхідності подальшого удосконалення.
Позитивним досвідом проведення оцінки корупційних ризиків та затвердженням антикорупційної програми може поділитися Шевченківська сільська рада Миколаївської області, яка в межах проєкту Прозоре відновлення громад через управління ризиками та розвиток системи комплаєнсу», що реалізується за підтримки Антикорупційна ініціатива ЄС (EUACI), разом з експертами ГО «Фундація інституційного розвитку» громада змогла налагодити комплаєнс систему в організації.
Що це дало громаді? Посилило довіру міжнародних партнерів до діяльності громади, які здебільшого не співпрацюють з громадами, в яких відсутні інструменти прозорості та підзвітності, та зросла кількість інвесторів, які готові залучатися до реалізації проєктів відновлення.
Сучасна управлінська практика провідних організацій не обмежується лише затвердженням антикорупційної програми (програми доброчесності). Використовуються ширші підходи у визначенні переліку необхідних антикорупційних політик. Це і розробка декларації партнерства, політик запобігання конфлікту інтересів, політик щодо подарунків і пожертв, програм захисту викривачів та інших.
При цьому важливим питанням є ефективність затверджених політик, їх практична реалізація в діяльності органу місцевого самоврядування та житті громади. Цього можна досягти через активне використання інструментів громадської участі, насамперед дієвий громадський моніторинг.
Громадський моніторингпередбачає участь громадян та громадських організацій у спостереженні, аналізі та оцінці виконання місцевих програм та політик. Така діяльність включає збір інформації, вивчення фінансової діяльності, аналіз закупівель, перевірку якості виконання робіт, оцінку впливу на розвиток громади.
Для того, щоб моніторинг антикорупційних політик був ефективним, необхідно:
1. Чітко визначити мету та об’єкт моніторингу. Не варто відразу моніторити всі процеси діяльності органу місцевого самоврядування. Для початку можна зосередитись на найбільш важливих (критичних) для громади. Наприклад, закупівлях, будівництві (відбудові), природоохоронних заходах.
2. Залучити найбільш активних та компетентних мешканців громади, сформувати громадянську коаліцію. Для якісного моніторингу потрібно застосовувати підходи, які є фаховими і базуються на глибокому розумінні процесів, які аналізуються. Тому громадським активістам варто постійно підвищувати власну компетентність. Наразі розроблено багато навчальних курсів та освітніх продуктів, які можуть в цьому допомогти. Наприклад, онлайн симулятор «Громадський контроль влади: як змінювати на краще життя своєї громади», створений за спільної ініціативи Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, Міністерство цифрової трансформації України та Фундації інституційного розвитку для платформи Дія.Освіта.
3. Скласти чіткий план проведення моніторингу з визначенням кола джерел даних, які будуть аналізуватися, способів їх отримання та індикаторів, за якими буде здійснюватися моніторинг. Наприклад, при моніторингу впровадження Плану відновлення громади необхідно проаналізувати сам документ, додатки до нього, списки залучених працівників громади та зовнішніх експертів. Індикаторами моніторингу в такому випадку можуть виступати прозорість процедури розробки Плану, компетентність залучених експертів, відсутність конфлікту інтересів тощо.
4. Підготувати звіт за результатами моніторингу. Всі дані, отримані та проаналізовані за результатами моніторингу, необхідно систематизувати та зафіксувати у зручній для авторів формі — звіті, аналітичному огляді, презентації тощо. Якщо під час монітооингу були виявлені недоліки в роботі ОМС, необхідно надати рекомендації з їх усунення. Якщо ж громадським активістам стало відомо про порушення законодавства, важливо відразу звертатися до компетентних органів — антикорупційного уповноваженого, НАЗК, поліції — для припинення порушення і притягнення винних осіб до відповідальності.
5. Опублікувати звіт і максимально його поширити серед мешканців громади та представників ОМС.
Таким чином, розробляючи та впроваджуючи антикорупційні політики в громадах, залучаючи до цих процесів громадськість, органи місцевого самоврядування можуть дати чітке розуміння громадянам, партнерам, міжнародним організаціям та інвесторам, що в громаді нетолерується корупція, неприпустима неетична та недоброчесна поведінка, а принципи доброчесності інтегровані на всіх рівнях. Такі практики допомагають органу місцевого самоврядування працювати ефективно, забезпечуючи добробут громади, її стійкість в умовах воєнного стану та готовність брати участь у проєктах відновлення та розвитку.
Юлія Ломжець, проєктна менеджерка ГО «Фундація інституційного розвитку»